brownian: (І не бі погрібаяй їх)
Шостого січня — день народження Василя Стуса.

IMG_6708-1

[livejournal.com profile] marko19511, дякую за нагадування.
brownian: (І не бі погрібаяй їх)
Якось несподівано. Так, у нього вже було два інсульти. Але...

Не «френд», а саме друг.

Він завжди намагався допомогти — просто, без видимого намагання, без зайвої активності, з посмішкою в очах і з «атмосферою» дивної стабільності у всьому.

Він хотів бути другом. Без видимого бажання. Напевно, просто не міг інакше. Точніше, не зміг би, якби навіть уявив, що таке — оте «інакше» — можливо.

Він був справжнім другом.

Так, як ми всі дихаємо.

Саме так він був другом.
brownian: (І не бі погрібаяй їх)
Originally posted by [livejournal.com profile] tana_sribna at Всеукраїнський спомин про Олену Пчілку
Громадське об’єднання веб-спільнота "Спілкування за вишиванням"
Мистецька вітальня бібліотеки ім. Наталі Забіли
ЦБС Голосіївського району міста Києва
В рамках проекту «Вишивка етнографічна:«Украинский народный орнамент: вышивки, ткани, писанки» О.П. Косачева, Киев,1876»


Всеукраїнський спомин про Олену Пчілку
(справжнє ім'я -- Ольга Петрівна Косач). Згадати, яка це українська письменниця, драматург, публіцист, громадська й культурна діячка, перекладач, етнограф, організатор першої української бібліотеки, член-кореспондент Всеукраїнської академії наук (1925); мати Лесі Українки, сестра Михайла Драгоманова.

Вшанувати пам'ять великої українки запрошуємо
5 жовтня об 11 годині
за адресою проспект Науки, 4 (ст. м. «Деміївська»)
Дізнатись, де проходитимуть інші заходи на спомин Олени Пчілки і повідомити про свій можна на на форумі

Прошу репоста для хорошої справи!
brownian: (І не бі погрібаяй їх)


Сьогодні вперше почув про Ющенко Катерину Логвинівну.

Хоча, здавалося б, мав би чути ще у школі та на перших курсах?

Фортран? — чув .))

Алгол? — чув.

Правда, тоді й Глушкову жилося непросто...

зі. Перша мова програмування високого рівня, перша!..

ззі. Фото узяв зі сторінки на en.wiki.
brownian: (І не бі погрібаяй їх)
Останнім часом мені значно частіше доводиться чути запевняння, що українську мову ніхто ніколи не забороняв — ні в Союзі, ні раніше, в Імперії. Напевно, це пов’язано із активізацією про-совітських та про-імперських настроїв (що, напевно, пов’язано із певною «люмпенізацією» частини населення).

При цьому доводилося чути щось таке (правда, російською, але я «окультурю» й перекладу, перепрошую): «Що? Валуєвський циркуляр? Емській указ?! Та перед тим, як про це говорити, ти перечитай купу документів і свідчень, і враховуй, у які часи та в яких умовах це все було! І як воно насправді виконувалося!» — при цьому «опонент» мав на увазі, що... ніяких заборон не було! Формально — мали бути, але не було.

Тому зараз я процитую офіційний документ, складений впродовж п’яти засідань Ради Імператорського Харківського університету у 1904-му році. Тобто, фабула така — Комітет Міністрів вже чухає потилицю й думає, чи й справді не скасувати, хоча б частково, ті заборони; але сумнівається. І питає, зокрема, у Київського та Харківського університетів, що ті про це думають. А ті написали отаку відповідь.

Отже, читайте. Не пошкодуйте 15 хвилин (зекономте на чомусь іншому).

Усі (чи майже усі) виділення у тексті — мої. А в самому кінці є посилання на набраний текст (набрано не ідеально, перепрошую, що знайшов) та зісканований оригінал.

Read more... )

Набраний текст узяв тут; сканований оригінал лежить тут. На жаль, увесь текст не вліз у допис (а розбивати на частини не бачу сенсу) — довелося викинути кілька абзаців. На жаль. Бо кожен абзац — дуже промовистий. Читайте повний текст.

І що ще хочеться додати.

Схоже, тоді у Комітеті Міністрів сиділи не зовсім дурні люди. Принаймні, у 1905--1907 рр. у Москві, у Синодальній типографії було видано Євангеліє у перекладі Пилипа Морачевського (отже, заспокойтеся, вірні «РПЦ на території України», — ви маєте цілком канонічний переклад, і досить давно).

Хоча, можливо, і революція 1905-го року налякала Росію.

Але немає підстав говорити, що політика Імперії суттєво змінилася. Аж до цього часу — все те саме.
brownian: (І не бі погрібаяй їх)
— Що буде після закінчення Продовольчої програми?
— Перепис населення
(анекдот того часу)


— Как в Москве с колбасой?
(самі знаєте, як)


Оскільки вже кілька марсіан мені намагалися доводити, що «в УССР всьо било», вирішив я таки поділитися трохи і власним життєвим досвідом.

Читати далі )

Вашу мать

Що тут найгірше, у цих історіях? — звичайна совітська БРЕХНЯ, якою нас годували щодня. Ненавиджу.
brownian: (Default)
З сайту газети «День»:



Три чверті століття тому (для історії цей проміжок часу позначає зміну трьох поколінь) у карельському урочищі Сандармох НКВДисти, зокрема майор Михайло Матвєєв, виконуючи злочинні накази Сталіна та Єжова, варварськи розстріляли сотні й сотні невинних українців, котрих прирекли на смерть лише за їхню любов до Батьківщини.

У списку «українських буржуазних націоналістів», розстріляних 3 листопада, були Микола Куліш, Лесь Курбас, Матвій Яворський, Антон Крушельницький, Володимир Чеховський, Валер'ян Підмогильний, Павло Филипович, Валер'ян Поліщук, Григорій Епік, Мирослав Ірчан, Марко Вороний, Михайло Козоріс, Олекса Слісаренко, Михайло Яловий та інші. Назагал, в один день за рішенням несудових органів стратили понад 100 осіб представників української інтелігенції - цвіту української нації.

«День» оголосив 2012-й Роком «Списку Сандармоху».

Ми вкотре повторюємо: для світу непоправною є втрата навіть однієї особистості, бо кожна людина є образом Усесвіту. І ми зобов’язані свято пам’ятати про всіх без винятку убієнних у Сандармосі — як і до, так і після цього. У той же час украй необхідно чітко наголосити: якщо в ті чорні дні Україна втратила б лише (!) Миколу Зерова, поета світового масштабу, енциклопедиста-європейця, або тільки Миколу Куліша, геніального драматурга, який діагностував суть і перебіг наших суспільних «виразок» ще тоді, у 1920 — 1930-х роках, — це вже було б страшною катастрофою, яку важко подолати. Інтелектуальною, культурною й світоглядною, наслідки якої (деградацію освіченої «еліти суспільства», боягузтво, конформізм, антигуманістичну та антинаціональну сліпоту) ми ще вповні не усвідомили. А тим часом «список Сандармоху» (ідеться тільки про нього) налічує сотні тисяч жертв... Ось чому маємо підстави говорити про «інтелектуальний геноцид» українства, паралель якого може бути лише одна: апокаліптичний Голодомор 1932 — 1933 років!

Читайте в поточному номері "Дня" статтю академіка НАН України Миколи Жулинського про сандармоську трагедію через призму долі Євгена Плужника.

July 2014

S M T W T F S
  12345
6789101112
13141516171819
202122 23 242526
2728293031  

Syndicate

RSS Atom

Style Credit

Expand Cut Tags

No cut tags
Page generated Jul. 26th, 2017 08:48 pm
Powered by Dreamwidth Studios