brownian: (І не бі погрібаяй їх)
Вже надрукували, ще не отримали надруковане, але вже опублікували «повноякісний» PDF (лише обрізаний по формату, та ще з підсвіченими гіперпосиланнями — у надрукованому немає ані підсвітки, ні гіперпосилань.)).

«Це було славне полювання» © Акела

Усім любителям дякую :-)
brownian: (Default)
Originally posted by [livejournal.com profile] parador at Любителям руської мови. Деякі акценти
26-го жовтня (за Юліанським) 1784 року Київський митрополит Самуїл Миславський видав такий наказ щодо навчання студентів Київської Академії правопису та вимові (цитую фрагмент):

«...многие студенты, учившиеся богословию и философии, во время производства их во священные чины являются вовся неисправны в чтении по церковным книгам, чрез что подвергают себя стыду, а на Академию и учителей навлекают предосуждение... А дабы все студенты и ученики, особливо желающие достигнуть священных чинов, в свободное от учения время упражнялись наиприлежнейшим образом в чтении церковных всякого рода книг, а паче Библии, с приобретением хорошего и чистаго произношения, особливо с наблюдением ударения и силы, в книгах напечатанных, то есть оксии, что всего нужнее, — к тому ректор с префектом имеют употребить такия меры, которыя бы исполнению сего предписания действительно соответствовать могли».
Найбільше нас у цьому наказі цікавить фрагмент «упражнялись... особливо с наблюдением ударения и силы, в книгах напечатанных, то есть оксии, что всего нужнее» (до речі, треба не «о́ксія», а «оксі́я», якщо комусь це цікаво, і не «ва́рія», а «варі́я»).

Чому це раптом стало «всего нужнее»? Звідки у нас може виникнути підозра, що студенти Академії не вміли читати богослужбові тексти? Як ми можемо «перевірити» — через триста з гаком років — їхнє вміння читати і вимову?

Отже, після кілької занять, присвячених правильному читанню літери «ѣ» (з того, що вже читали, згадайте: вѣвцѣ, лѣтера, мѣ [нота мі], фантазѣя, прїидѣте, имѣтацѣя, в пропорцѣї, орґанѣста, спѣваєтъ, лѣчба — словом, «они всегда ѣ как „і“ произносятъ» © О. Сумароков), ми спробуємо розставити певні акценти.

Читати далі »» )
Про чернігівську друкарню

Книжки із українськими наголосами друкарня намагалася видавати й після 1720-гоку:

Щоб обійти цензуру, друкарня намагалася щось видавати з неправильними датами — з часу з-перед указу 1720 р. Але надійшов про це донос, і чернігівська друкарня була змушена припинити видавничу діяльність аж до 1743 р.»
/Ісаєвич Я. Українське книговидання: витоки, розвиток, проблеми. — Львів, 2002, с. 250/.
brownian: (Default)
Originally posted by [livejournal.com profile] parador at Любителям руської мови. Деякі результати
Отже, нам знадобилося лише два заняття (ми намагалися прочитати написи на берестяній грамоті та іконі Андрія Рубльова), щоб отримати певні результати, причому досить важливі.

При цьому, на жаль, ніхто не захотів самостійно прочитати запропоновані написи — ситуація парадоксальна: написи написані саме руською мовою, цей факт ніхто не заперечує, проте як цей напис читається? Традиційна відповідь: «Не знаю, зверніться до фахівців». Іноді «списують» сучасне написання .)

Взагалі кажучи, мені іноді буває смішно, коли, нібито, «русскаязичниє» пропонують порівнювати переклади якогось давнього рукопису на сучасну російську та сучасну українську. Руську мову треба читати, а не перекладати. І на наших заняттях ми будемо саме читати.

Проте, повернемося до наших результатів. Ще раз «процитую» В. Виноградова:

Виноградов, Сумароков )

Далі на нас чекає багато цікавого .)

Будемо з’ясовувати, якою ж була українська редакція церковнослов’янської мови, як і коли вони виникла, коли «остаточно сформувалася» (згадаймо цитату з Гамановича: «...церковно-славянскій языкъ нашихъ богослужебныхъ книгъ окончательно сформировался къ срединѣ XVII в.»), чим саме так впливала на російську редакцію, яким чином так несподівано зникла.
brownian: (Default)
Originally posted by [livejournal.com profile] parador at Любителям руської мови. Андрій Рубльов, 1411
Минулого разу ми намагалися прочитати фразу на бересті, написану руською мовою. Не все вийшло .)

На цей раз задача буде простіша — сім (неповних) слів на іконі великого майстра, прп. Андрія Рубльова.

читати далі )

Отже, три слова з семи. Не надто складно, напевно.

А зараз — питання складніші. Вимагають певної витримки і мужності ,)

С течением времени старославянский язык обратился у нас в тот искусственный, искаженный язык, который употребляется теперь в богослужении и называется церковнославянским языком.
Фортунатов Ф. Лекции по фонетике старославянского языка. М.: 1957. Т.2, с.6.

Питання: Що значить «с течением времени»? Як саме змінилася мова? Якою була вона — неспотворена, не штучна?

...церковно-славянскій языкъ нашихъ богослужебныхъ книгъ окончательно сформировался къ срединѣ XVII в.
Иером. Алипий (Гаманович). Грамматика церковно-славянского языка. М.: Художественная литература, 1991, с.14.

Питання: А як же молилися до того, від Кирила й Мефодія? Як саме і якими темпами мінялася мова? Коли «сформувалася» «мова богослужінь» у інших народів?

На ці питання немає відповідей (принаймні, у межах ЖЖ ми їх не знайдемо). Але їх (питання) треба тримати у пам’яті, щоб читати руські тексти неупереджено.

Бо «далі буде».
brownian: (Default)
Originally posted by [livejournal.com profile] parador at Любителям руської мови
Ось візьмемо у руки шматок новгородської берестяної грамоти №354:



Багато разів мені казали, що ніхто, мовляв, не знає, як усе це тоді звучало.

Спробуємо, однак, прочитати:



Отже, оскільки ніхто не знає, то й читатиму українською:


І діду молися, чтоби їхали ви Юрієв монастир, пшенки попрошал; а сди єє (єї?) не надійся.


Хто може і хоче — прочитайте російською, порівняємо результати.
brownian: (Default)


На жаль, кращої якості немає — а ікона дивовижна. До речі, саме її ми використали для обкладинки нашої Антології Херувимської пісні.

І що ще варто зауважити — текст Євангелія написаний таки українською: ПОБѢЖДАЮЩЕМУ ДАМЪ ΣІΣТИ... Не «сєсті» (якби було через ѣ і заманулося транслітерувати російською), а саме «сісти».

Це ієромонах Йов Кондзелевич, ікона «Спас Вседержитель», кінець XVII ст.
brownian: (Оттак)


Про свт. Климента, його тексти та «українізми»



На нашій Вікіпедії про свт. Климента написано так: «македонський просвітник, святий, жив у місті Охриді. Один із учнів Кирила і Мефодія». Ось також сторінка на болгарській Вікіпедії.

Климента Охридського (~840—916 рр) вважають автором «кирилиці» — на болгарській іконі (праворуч) зображено свт. Климента, що тримає слов’янську абетку, а його вчителі, свтт. Кирило та Мефодій, йому допомагають, підтримують із двох боків (ікону взяв тут).

До нашого часу дійшла низка його творів, але я (не фахівець, взагалі кажучи,) просто уважно роздивився те, що ближче лежить. А саме, на сайті бібліотеки Софійського університету у розділі Български първопечатни и старопечатни издания є поличка й свт. Климента.

Щодо «українізмів». Звичайно, говорити про елементи української мови у текстах IX століття некоректно, оскільки більшість мовних форм були спільнослов’янськими. Власне українська мова поступово вирізнялася із спільнослов’янської на протязі століть, орієнтовно VI—XI; відомо, що вже в сер. IX століття у нас були богослужбові книжки та переклади Святого Письма, писані «руськими письменами» — абеткою, відмінною від інших тодішніх слов’янських абеток (див. М. Брайчевський. Походження слов’янської писемності. К: Вид. дім «Академія» — 2009).

Отже, цілком коректно говорити про ті слова і звороти, які ми маємо у нашій мові ще із спільнослов’янської (і які в більшості слов’янських мов утрачені). Зауважимо, що в нашій мові залишилося чи не найбільше «спільнослов’янського спадку» серед інших слов’янських мов. Щодо російської мови (яку підносять як «правонаступницю» «мови Кирила й Мефодія») — формування російської мови у XIII—XVI століттях супроводжувалося втратою багатьох спільнослов’янських елементів; крім того, потреба змінити церковнослов’янську абетку «під власний орфоепічний апарат» призвели до того, що ціла низка тодішніх слов’янських слів російською мовою просто не читаються, а деякі взагалі потребують перекладу... з української.

Саме про ці «українізми» я й хочу трохи розповісти.

Нумерую аркуші так само, як у бібліотеці Софійського університету (заголовок аркуша — посилання на зображення у бібліотеці); церковнослов’янську пишу «символічно», без уживання спеціальних шрифтів. Транслітерацію подаю за правилами транслітерації церковнослов’янських текстів українського мовою.

Отже, нагадаю, це з творів свт. Климента Охридського (Македонія, Велика Моравія), кінець IX-го чи початок X століття. Давня церковнослов’янська.

Читати далі »» )
brownian: (Default)
Оскільки це таки моя (в тому числі) книжка ;) — дозволю собі залишити тут посилання на неї:

Якою мовою молилася давня Україна: Правила української транслітерації церковнослов’янських текстiв.

У книжцi стисло висвiтлено рiзницю мiж давньою богослужбовою мовою України та новiтньою церковнослов’янською у її росiйськiй редакцiї. Уперше подано докладнi Правила української транслiтерацiї церковнослов’янських текстiв, призначенi для практичного застосування — читання, спiву та цитування. У Правилах зафiксовано багатовiкову традицiю вимови й написання української богослужбової мови.

Видання оздоблено унікальним ілюстративним матеріалом: фрагментами 20-ти богослужбових книг України ХІ–ХХ століть, національних Ірмологіонів та ікон, які незаперечно стверджують українську вимову церковнослов’янських текстів.

Завдяки доступному викладовi важливої та для багатьох невiдомої iнформацiї, видання може бути цiкавим широкому колу читачiв. Але передусiм воно допоможе священикам, читцям, спiвцям, диригентам, мистецтвознавцям, викладачам i студентам церковних i свiтських навчальних закладiв транслiтерувати церковнослов’янськi джерела за українськими мовними правилами.

July 2014

S M T W T F S
  12345
6789101112
13141516171819
202122 23 242526
2728293031  

Syndicate

RSS Atom

Style Credit

Expand Cut Tags

No cut tags
Page generated Sep. 21st, 2017 02:16 pm
Powered by Dreamwidth Studios