brownian: (Оттак)
Собі в нотатки.

https://www.youtube.com/watch?v=OYZO-7wOQJE — кліп Громадського Сектору (різні дні й місця)
https://www.youtube.com/watch?v=o0OHpc6zXdQ — Кутєпов, ГромадськеТВ, гарний кліп
https://www.youtube.com/watch?v=4Y-unSTrSW8 — Руслана про акцію на Грушевського (ще не дивився, скажу чесно,)
https://www.youtube.com/watch?v=Uy76F3573Nk — Гімн України в 11-ти містах

Інтерв’ю з «піаністом—екстремістом» на радіо «Свобода»:
http://www.radiosvoboda.org/content/article/25265294.html

Різні міста: Донецьк, Ужгород, Луганськ, Кіровоград.

Різні репортажі у пресі:
http://blogs.wsj.com/photojournal/2014/02/10/kiev-war-zone-becomes-surreal-eurovision-concert-photos/
http://america.aljazeera.com/multimedia/photo-gallery/2014/2/photos-pianos-andprotestinukraine.html
http://tsn.ua/politika/ruslana-zagrala-berkutu-hiti-beatles-ta-abba-a-ti-vidpovili-rosiyskoyu-popsoyu-333776.html
http://life.pravda.com.ua/culture/2014/02/10/151910/
http://gazeta.ua/articles/politics/_ruslana-zigrala-na-royali-vstanovlenomu-na-barikadah-grushevskogo/541095
brownian: (І не бі погрібаяй їх)
Originally posted by [livejournal.com profile] gloria_ma at Коли обiцянки не грiють
............Рабів до раю не пускають
............................І. Сірко

Коли обіцянки не гріють
І душі беруть німотою,
На площі виходять з метою,
Яка уособлює мрії.
Що варті слова без бажання?
Де правда, яку не купити?
Прожити без краплі кохання
Можливо лише у кориті…
Населення неоковирно
Живе – у гріхах гравітацій,
Але не буває, щоб мирно
Творилось народження націй.
«Рабів не пускають до раю», –
Лунає крізь роки імлисті.
Тому небайдужих збирають
Майдани у кожному місті.
Навколо – військові кордони,
Стоять, мов туман в листопаді.
Питання: «що буде потому?»
Відверто дорівнюють зраді.
Питання: «що далі робити?»
Присутніх давно не лякає.
Тому що волошки у житі
Стоптали до самого краю…
Байдуже на бій –
запорожці
Не бігли під натиском сили.
Наразі ви вже переможці
Єдино – за те що посміли.

Віктор Горобець
http://www.stihi.ru/2012/07/05/2406

-------
зверніть увагу, що це написано ще в 2012 (!!!) році. Поетам дано відчувати майбутнє краще за всяких гадалок.
brownian: (Оттак)
В Українському домі триває акція "Щитопис". Художники розписують бойові щити воякам Самооборони Майдану. Людей багато, робота кипить. Хлопці у балаклавах спілкуються з дівчатами-художницями, а ті розписують щити квітами і гербами.



https://www.facebook.com/mysteckasotnya/posts/1464499900440678
brownian: (І не бі погрібаяй їх)
Originally posted by [livejournal.com profile] iskra75 at Моей дочери, у которой два родных языка
Дякую [livejournal.com profile] pan_kotsky отут: Небілінгв


https://soundcloud.com/hromadske-radio/08-02-14-1

Родному языку моих друзей
Не повезло: он выведен из моды
И сдан в этнографический музей,
Куда не всякий и не часто ходит.

Как это просто: дедовский рушник
Забрать стеклом и, вывесив на стену,
Гостей к витрине подвести на миг,
И забывать дорогу постепенно.

Язык друзей, средь прочих языков
Не лучший и не худший, просто - равный,
В загоне из отживших ярлыков
Кого пугаешь силой своенравной?

Тебя калечат, будто бы шутя;
Ты - жертва под секирой бюрократа.
Но тихо и естественно дитя
Мне утром шепчет: “Хочу спати, тату”.

Как ей легко дается этот звук,
Как озорно прищурены глазенки.
Язык моих друзей, мой добрый друг,
Теперь ты - радость моего ребенка.

И что б ни говорили о моей
“Великой и могучей” русской речи,
Не стать ей ни богаче, ни честней,
Пока друзей не выпрямлены плечи.

Мы, люди, изменяемся, как реки,
Покуда нас не сковывают льдины.
И, дочери своей целуя веки,
Я говорю: “Вже годі спать, дитино”.

Мне этот стих нравится, хотя есть в нем и штамп, и наивные рифмы, и можно отыскать параллель со знаменитым стихом Леонида Киселева «Я позабуду все обиды…» Мне кажется, что у прочитанного в начале этого разговора стиха поучительная история. Например, история изменения его названия.

Стих был опубликован под названием «Моей дочери, у которой два родных языка». А теперь он называется просто «1988» - по году, когда автор его написал. В тот день автор узнал о погромах в Сумгаите. Как-то сразу автор понял, что это были не хулиганские действия, как пыталась представить официальная пропаганда, а страшные последствия советской политики разобщения людей разных национальностей.

И вот тогда автор стиха сел в кресло и, как говорится, «на колене» написал этот стих. И впервые в жизни решил, что написанный им стих стоит публикации. Автор пошел к знакомому – украинскому поэту Игорю Рымаруку, в будущем – лауреату самой престижной в Украине Шевченковской премии. Игорь Рымарук сказал, что публиковать нужно, переписал одну строку и позвонил Виталию Жежере, в то время – заведующему отделом культуры киевской комсомольской газеты «Молода гвардія». И вскоре стих появился на последней странице этой газеты.

С тех пор автор опубликовал еще только один стих – уже на украинском языке. А потом посчитал свою миссию в поэзии выполненной и прекратил писать стихи.

Прошло восемь лет, автор сменил работу, попал в редакцию, где почти все были моложе его, да еще и работали до того вместе, приходилось непросто – и вот однажды подходит к автору молодой репортер и спрашивает «А это не ты автор стиха о девочке, у которой два родных языка?» Автор признался, а молодой репортер рассказал, как с этим стихом выступал на разных конкурсах и фестивалях чтения поэзии.

«Вот здорово,» - сказал автор. И признался, что у стиха уже другое название: просто «1988». Потому что у его дочери на самом деле родной язык один – украинский. Так же, как у автора родной язык один – русский.

Но с дочерью автор всю жизнь говорил и говорит на украинском языке. А с родителями всю жизнь говорил на русском языке. И с друзьями, которые еще со школьных лет, говорит на русском. А вот с друзьями, которые с университетских лет – на украинском. А теперь говорит на украинском с внуками. И так же, как когда-то радовался слову «тату», произнесенному дочерью (а по-украински оно означает «папа» в звательном падеже), автор радуется, когда внуки обращаются к нему словом «діду» (а оно по-украински означает «дед» в звательном падеже).

Родители решают за детей – какой язык сделать для детей родным. Повзрослев, дети решают – какой язык выбрать для разговора с самыми важными для них людьми, со всей страной.

На Украине знали как разговаривать друг с другом в восьмидесятых и девяностых. И выстояли. Знаю, что и сегодня, уже в Украине мы знаем, как разговаривать друг с другом, чтобы понимать друг друга – и выстоять вместе.

Даже сейчас, когда из многого украинского делают опудало. Даже сейчас, когда из многого русского делают пугало. Мы не будем экспонатами в камере страха. Автор стиха, с которого начинался этот разговор, я – Андрей Куликов. Слухайте. Думайте.
brownian: (Оттак)


Отже, фортепіанний концерт.

Мікрофонний шнурок зранку купив та віддав, піаніно вже стоїть на даху спаленого автобуса. Шкода, що мене там немає, — шкода, що я там не був від початку .)

Ех!..

Можна було би забабахати *таке відео*, що ThePianoGuys обридалися би до чвакання під ногами.
brownian: (Алярм!)
Чудовим людям із Громадського сектора — саме тим, які встановили екран та крутять «кіно» вевешникам і беркуту на Грушевського, які організовують фортепіанний концерт там само — треба мікрофонний шнур XLR–XLR довжиною 10 метрів :)

Для чого — не кажуть. Тому треба допомогти!

Агов, люди, серйозно, у кого є шнурок. Чи де його можна купити *завтра зранку*.

зі. До речі, про фортепіанний концерт. Приходьте, ви такого ще не бачили. Я «тупо не скажу» де стоятиме «революційне піаніно». Приходьте.
brownian: (Оттак)
Усе цитую звідси: https://www.facebook.com/meako689/posts/643106935743144, репортаж (фото/відео) є також тут.

Чим останні два дні займалися: будували тєлєвізор для Внутрішніх Військ на Грушевського.
Ідея поставити проектор і транслювати щось на ньому для бійців зароджувалася чи не в кожній світлій голові, а от взятися і зробити — зібрались як завше одиниці, при чому з абсолютно різних середовищ.
І якось так вийшло що консолідувавши ресурси, ми зрозуміли що більшість обладнання у нас є (щоправда профспілки обіцяли нам генератор, і як часто це буває — в результаті ми обійшлися без генератора).

Також було багато готових зробити геніальний контент, але на ділі білшьість креатівщиків підкачала, та й для проби ми вирішили показувати виключно новини (вояків же зомбують, і потрібно спочатку трохи вивести їх з тунельного мишлення).

Далі методом попередніх проб і помилок прийшли до того, що будувати доведеться непросту інженерну конструкцію з плівкою зворотньої проекції, на подобі кінескопу в старих тілівізорах. Таку щоб стояла, і вітрів не боялась.

Знаєте, якби не 32 сотня самооборони (Косів) хрін би ми що зробили.
Read more... )
Завтра врахуємо помилки і спробуємо підсунутися поближче (прямо на передову).

Які висновки по втіленню такого роду ініціатив:
- Дуже легко висловити ідею чи дати пораду. Це нічого вам не коштує, лише забирає час у оточуючих.
- Зачасту легко знайти потрібні ресурси, як пощастить.
- Складніше консолідувати ресурси, придумати конкретні дії і запустити процес підготовки.
- Досить складно довести проект до запуску, закінченого стану.
- Архі складно після запуску поставити це на систему, і щоб воно працювало постійно (чесно, я поки цього не вмію).

Ми запустили наш тєлєвізор і він працює. Але тепер — найскладніше, поставити це на потік. Щоб він постійно працював, мені одному не було потрібно там весь час чергувати, щоб все функціонувало і не просило їсти.

Подивимося чи завтра це вийде, мені як мініму будуть потрібні відповідальні люди, готові чергувати біля комп’ютера, і слідкувати за факапами.

Годі сидіти вдома, бездіяльність вводить в депресію, займіться якоюсь справою. Як не цим, то йдіть поспілкуйтеся з ВВшниками, покажіть їм, що тут нормальні люди, або регіоналів побойкотуйте. Революція сама не зробиться. Дощ — це мільярд окремих краплин.
brownian: (І не бі погрібаяй їх)
Винесу окремо: Ми зараз перевіряємо, чи правду казали всі релігіі, що якщо чиниш по правді, ніщо тебе не зламає. І так по-чесному перевіряємо - ми ж дійсно не знаємо, скільки ще кіл пекла треба пройти, чи ми переможемо, який буде кінець. Але який би кінець не був, хто б це і з якої мети не спровокував, з нами коїться пречудове - ми перетворюємося на націю самодостатніх, сміливих, безстрашних надлюдей. Хто б це не зробив - він зробив великий подарунок українській нації і людству, він дав нам шанс перевірити нашею волею, нашими тілами, нашими серцями, чи може людина бути Людиною.

Read more... )
brownian: (І не бі погрібаяй їх)
Колись давно мені стало очевидно, що із совком до 1954-го (і далі) боролися не «маргинали», як сказали б сьогодні, а народ, — і стало очевидно зокрема завдяки народній творчості.



Ось іщ0е чудове відео: «Вітя, чао».

July 2014

S M T W T F S
  12345
6789101112
13141516171819
202122 23 242526
2728293031  

Syndicate

RSS Atom

Style Credit

Expand Cut Tags

No cut tags
Page generated Sep. 21st, 2017 02:15 pm
Powered by Dreamwidth Studios